Теоретичні та
методичні засади сучасного уроку, адекватного потребам сьогодення, перебувають
на стадії розробки, осмислення, практичної апробації. Хоча, звичайно, в цьому
напрямі є певні досягнення.
Мета статті: ознайомити та заохотити
активних, творчих учителів до самостійного опрацювання відповідної літератури,
до власних пошуків. Адже жодні зміни на краще у школі неможливі без особистості
педагога – Учителя з великої літери.
Сучасні
технології навчання
Проблема полягає в тому, щоб надати
вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраними вченими змісту
освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей
учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Окремі форми та методи
навчання повинні поступитися цілісним педагогічним технологіям загалом і
технології навчання зокрема.
Поняття «педагогічна технологія»
виникло досить давно, але остаточного означення, яке б задовольнило всіх, досі
не існує.
Тому, розглядаючи технологічний підхід
до навчального процесу, більш правильно вживати термін «освітні технології».
У дидактиці виділяють три основні групи
технологій:
·
технологія пояснювально-ілюстративного
навчання;
·
особистісно орієнтовані технології;
·
технології розвивального навчання.
Кожна з цих груп включає кілька конкретних технологій навчання (наприклад,
модульна технологія, диференційоване навчання, технологія опорних сигналів,
проблемне навчання тощо).
Пропонуємо стислу характеристику деяких технологій навчання, які
використовуються у школах України.
Проблемне навчання
Проблемне
навчання – така організація навчального процесу, яка передбачає створення
проблемної ситуації та активну самостійну діяльність учнів у її розв’язанні. Це
веде до ґрунтованого засвоєння й закріплення наукових положень, розвиває творче
мислення та здатність до самостійної діяльності. Проблемна ситуація завжди
базується на суперечності.
Навчальна
проблема – суперечність між старою та новою інформацією. Проблемне питання
завжди містить тезу та антитезу.
Алгоритм дій
1.
Постановка проблеми.
2.
Визначення шляхів її розв’язання.
3.
Вибір оптимального шляху.
4.
Розв’язання проблеми.
Теоретично обґрунтував проблемне навчання американський філософ, педагог
Дж. Дьюї (1859-1952).
Питання проблемного навчання висвітлено у працях М. Мамутова, Т. Ільїної,
Г. Вернера, В. Окопа, А. Матюшкіна, П. Підласистого та ін.
Групові (колективні) технології навчання
Це така організація навчального
процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями
(взаємне спілкування у групах). Група може складатися з двох і більше учнів,
може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і
мобільною.
Найбільш поширеними нині є робота в
парах та групове розв’язування проблемних завдань.
Сучасні групові технології розроблені
та апробовані О. Рівіном, В. Дяченком.
Однією
з головних умов успішного застосування групової роботи є правильний розподіл на групи. Залучайте до цього процесу психолога
та класного керівника.
Групові форми навчання дають змогу
диференціювати та індивідуалізувати процес навчання: формують внутрішню
мотивацію до активного сприйняття, засвоювання та передачі інформації; сприяють
формуванню комунікативних рис учнів, активізують розумову діяльність.
Навчальний «мозковий штурм» (НМШ)
Доречно
використовувати:
·
для кількох рішень конкретної проблеми;
·
під час організації групової форми
роботи;
·
для розв’язування творчих, евристичних
задач, що розвивають креативність мислення.
Алгоритм дій
1.
Обов’язковий інструктаж груп. Головне
правило – не критикуй!
2.
Вибори ведучого, секретаря, спікера.
3.
чітка регламентація часу для всіх етапів
роботи.
4.
Створення банку ідей (приймаються
будь-які ідеї, навіть найнеймовірніші).
5.
Аналіз ідей у групі.
6.
Обробка результатів.
7.
Озвучення спікером результатів роботи
групи перед класом.
8.
Підсумки.
Типовими помилками у використанні
НМШ є:
·
неправильне визначення завдання, теми
для обговорення;
·
критика висунутих ідей;
·
втручання у роботу груп.
Ігрові технології навчання
Технологія
ігрового навчання – це така організація навчального процесу, під час якої
навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове
моделювання явищ, «проживання» ситуації).
У дидактиці поступово відмовляються від
терміна «гра» і віддають перевагу терміну «імітація».
Навчальні ігри мають на меті, крім
засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі
можливості самовизначення, розвитку творчих здібностей, сприяють емоційному
сприйманню змісту навчання тощо.
Структура гри
·
ігрова задумка,
·
правила гри,
·
ігрові дії,
·
дидактичні завдання,
·
обладнання,
·
результат гри.
Найбільш поширені навчальні ігри:
·
змагання (КВК, турніри, вікторини тощо);
·
імітації (дискусія, суд, ток-шоу,
драматизація, аукціон тощо).
Дискусія
Дискусія
(від лат. Discussio – розгляд) обмін думками з певної
проблеми.
Одні дидактик розглядають дискусію як
метод навчання, інші – як форму організації. Українські дослідники вважають її
різновидом рольової гри.
Організація дискусії тісно пов’язана з
груповою роботою. Продуктивність дискусії залежить від продуктивного оволодіння
учнями необхідною інформацією.
Схема проведення дискусії
1.
Введення в проблему.
2.
Об’єднання учнів у групи.
3.
Розподіл функцій та завдань у групі.
4.
Обговорення.
5.
Підбиття підсумків.
Метод проектів
Суть методу проектів полягає в
досягненні дидактичної мети через детальну розробку навчальної проблеми, яка
повинна завершитися реальним практичним результатом – проектом. Проектом може
бути відеофільм, стіннівка, альбом, доповідь, комп’ютерна презентація тощо.
Метод проектів передбачає використання індивідуальної, парної, групової роботи.
Етапи роботи над проектом
1.
Оголошення теми, мотивація.
2.
Вибір теми та форми проекту,
прогнозування результатів.
3.
Вибір методів дослідження, розподіл
обов’язків між членами групи.
4.
Консультація вчителя щодо джерел
інформації та втілення проекту.
5.
Збір інформації учнями (самостійна
робота), обговорення, аналіз, висновки.
6.
Розподіл обов’язків для представлення
результатів роботи.
7.
Оформлення проекту, підготовка вступу.
Метод проектів розробили американські педагоги Д. Дьюї, та В. Кілпатрік.
ПЕДАГОГІЧНІ
ПРИЙОМИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ УРОКУ
Початок
уроку має створити відповідний настрій на навчальну діяльність.
Можна почати напівжартівливо, знайомлячи учнів із планом уроку: «Спочатку ми
помилуємося вашими глибокими знаннями під час опитування, потім потренуємо
мозок – порозв’язуємо задачі, нарешті витягнемо зі схованки дещо цінне».
Добрий настрій на роботу дає відповідна
музична пауза.
Якщо учні часто подають домашнє
завдання на перевірку, то ця процедура відпрацьовується і запам’ятовується
надовго.
Використовуйте гру-відпочинок посеред уроку. Гра повинна допомагати
пізнанню, займати чітко відведений час.
Психологи рекомендують використовувати,
крім голосових, ще й невербальні команди (жести, міміку).
Запропонуйте учням на початку та в
кінці уроку сигналізувати про свій емоційний стан за допомогою спеціальних
піктограм. Якщо «посмішок» у кінці уроку стало більше – урок вийшов.
Домашнє завдання
Домашнє завдання повинно мати три
рівні:
1)
обов’язковий мінімум (під силу
будь-якому учневі);
2)
тренувальний;
3)
творчий (скласти до теми кросворд,
казку, плакат, вірш, розробити власні дидактичні матеріали тощо).
Талановитими учням пропонують особливо складні завдання.
Подача домашнього завдання може бути цікавою. Наприклад:
§
влаштувати пошту (домашнє завдання у
конвертах);
§
використати якусь формулу, відповідь
буде номером домашньої задачі.
ОРГАНІЗАЦІЯ
АКТИВНОЇ РОБОТИ НА УРОЦІ
Типові помилки
Учитель намагається зацікавити дітей
дуже абстрактними для них поняттями.
Учитель мотивує вивчення словами «Ви
повинні вивчити…» (Кому? Для чого?)
Прийом «Приваблива мета»
Шукайте просту, зрозумілу, привабливу
мету в колі вікових інтересів та захоплень учнів.
Здивуйте учнів, адже ніщо так не стимулює
роботу мозку, як цікаве, незвичайне.
Прийом «Відтягнута відгадка»
На початку уроку вчитель задає загадку,
наводить цікавий факт. Відповідь на поставлене запитання буде знайдена під час
роботи над новим матеріалом. Можна це зробити наприкінці уроку, щоб з цього
почати наступне заняття.
Прийом «Знайди помилку!»
Пояснюючи новий матеріал, учитель
навмисне припускається помилок, про що обов’язково
заздалегідь попереджає учнів. Можна успішно використовувати й для письмових
завдань.
Є сенс припускатися помилки в типових
«помилконебезпечних місцях». Приклад: 2+2×2=8 (правильна відповідь 6)
Не використовуйте прийом, якщо в учнів
не має засобу довести істину.
Прийом «Практичність теорії»
Введення в теорію учитель здійснює
через практичні задачі, користь яким очевидна учням.
Прийом «Запитання до тексту»
Цей прийом використовується, зазвичай,
під час закріплення знань (на уроці чи вдома). Учитель пропонує учням після
ознайомлення з текстом виділити головну думку, оцінити й після цього поставити
запитання. Цим прийомом можна активізувати слухання лекції, захист робіт учнів.
Як правило, на поставлені запитання відповідають інші учні. Можна провести
конкурс на найцікавіше запитання.
Гра «Так – ні»
Використовується для зацікавленості
учнів, створення ситуації деякої інтриги. Ця гра навчає школярів слухати один
одного, складати розрізнені факти в єдину картину, систематизувати наявну
інформацію.
Учитель або учень задумує дещо (об’єкт,
предмет тощо). Учні намагаються здогадатися, про що йдеться за допомогою своїх
запитань, на які вчитель (учень) може відповідати тільки «ТАК» чи «НІ».
Комментариев нет:
Отправить комментарий